Принцеси Діснею на новий лад

В темному-темному лісі жила дівчина. Вона сама була низенька,на вроду гарненька,зелене болотяне волосся спадало аж до пояса,а в очах можна було потонути, як в болоті. Ніхто і не здогадувався,що під цим гримом ховається сама володарка морів Аріель Нептунівна. ЇЇ батько нещодавно написав заповіт, згідно з яким вона отримувала у спадок десять українських гривень. А що купити за десять гривень? Ну, хіба поторгуватися на ринку, щоб купити останнього гнома до своєї колекції. Коли був сезон полювання на гномів Аріель і її побратим по зброї Робін Гуд вирушали в далекі краї аби виловлювати гномів. То ж убравшись у сукенку з червоної луски якоїсь вже давно здохлої риби, вона пішла довгою стежкою до своєї давньої подруги Білосніжки, яка славилась контрабандним ввезенням на територію лісу справжніх гірських гномів. Аріель витягнула свій океаномобільник, на заставці з улюбленим кумиром русалом Ромеро, і набрала Білосніжку.Спрешу в телефоні довго грала пісня «Ловили гномів,ловили»,а тоді автовідповідач заговорив:
-Доброго лісового дня! Вас вітає Білосніжка. Абонент дуже засмучений,бо дивиться Титанік.

Якщо ви зла матчуха натисніть один,лісова міліція-натисніть два,потенційний покупець-натисніть три.
Аріель розчаровано відключила телефон.

-Ну що за несправедливість.Знову вона той Титанік дивиться.Хотіла б я побачити її обличчя, коли б довелося той корабель на дно тягнути як мої сестри робили.
Раптом з дерева зіскочив хлопець у зелених шатах,лук загразливо колихався на плечі.
-Хто тут щось про несправедливість казав?
-Це я Робіне,Аріель,-нагадала про себе дівчина.
Він здивовано поглянув на принцесу і зронив:
-Хто ти таємнича незнайомко?
Твій образ бачив я ввісні,
Ми разом у похід ходили,
У сні втікала ти щосили.
-Що дах поїхав тобі?-запитала Аріель,-Ти що мене не пам’ятаєш?
-Та щоб я дружив з якоюсь русалкою.За таку нерозважливість я прямо зараз зістрибну зі скелі в море.
-Вважай не втопися,-попередила Аріель.
-Я водонепроникний,-обізвався Робін.
-І дуже тупий-додала Аріель.
Робін не почув її і пішов до скелі.
-Вдалого польоту,-побажала принцеса,-Передавай привіт сестрам.
Робін побрів до краю,а Аріель продовжила свою мандрівку.Вона думала про Робіна і про п’ять мавп ,яких він приручив,що ж з ними тепер буде,а ще вона пригадувала які гарні подарунки він дарував їй на день Валентина.То кісточку у формі серця,то справжнє серце ще живе.Та найкраще було,коли Робін подарував їй халупу своєї бабуні.Вона вже розвалювалася,вікна повибивані давно стояли,двері з діркою посередині.Кажуть тут жила колись Попелюшка і її привид ще й досі блукає кімнатами кличучи короля Артура ,що так і не зводив її в Макдональдс.Та Аріель не тільки не боялася,вона відкрила свій бізнес.Тепер зробила з тої халупи кімнату жахів і водить туристі за гроші.Звідти ніхто не повертається,але одному вдалося.Він стверджував,що бачив там не тільки Попелюшку,але й Самару,яка кликала його до себе на чай.Так в роздумах вона дойшла до Білосніжки.З хати вили та завивали,плакали та ридали.Аріель взяла вила тай ввірвалася до хати з вигуками:
-Кого бють,кого грабують.Може потрібна моя допомога?
Там сиділо все братство самотніх жінок:Білосніжка,Спляча,Дракулора-дочка Дракули,медуза-дівчина Мелюзина,баба Марися з сусіднього лісу і чомусь сірий вовк вбраний, як репер.Бідолашна Білосніжка стражденно кинулась в обійми Аріель.
-Ну чому він помер,цей Джек Доусон.А я вмовляла його не сідати на той Титанік,та ні він за Розою побіг.А я ж пропонувала йому познайомитись зі мною ближче по скапу.
-Це той клоун Джек,який моїх сестер на дні морському розважає,-запитала Аріель.
-Він не клоун,-скрикнула Білосніжка.
-Ну гаразд,-вдавано закотила очі Аріель,-Здохлячок,Слимачок,-покликала вона когось і за мить з'явилися дві здоровенні рибини.
-Так наша королево, -Принеси мені реєстраційну книжку Джеків які потонули у нашому морі-попросила Аріель і вони вручили їй у руки товстенну книгу.
Білосніжка схилилася над нею,-Художника шукай.
-Чекай не поспішай.Так-так цей сантехнік,цей водолаз, мусорщик ,ага є художник.Ну люба чекай доставки в найближчі кілька днів,-усміхнулася Аріель.

-Наша морська пошта найкраща в світі.Доставить усе найшвидше і в найкращому вигляді.З вами були Здохлячок і Слимачок.До нових зустрічей,-прорекламувалися рибини і щезли.

Настав час стражденно плакати Дракулорі.
-Ну чому я не вампір?
-Ти вампір,-відповів вовк.
-Оххх ті Едварди і Джейкоби такі красунчики .Може ти мені хоч когось приведеш,-попросила Дракулора.
-Вибач,але вони в нашому морі не тонули.Там зараз тільки з вільних вакансій рибка Немо і Робін Гуд,-серйозно відповіла Аріель.
-Ну хоч скажи де вони тусуються?
-Танці для тих кому за сто дев’яносто,-відповіла Аріель.
-Ойой я вже застара,-поскаржилась Дракулора.
-А скільки тобі,-запитала Мелюзина.
-Та вже Двісті п'ятдесять.
-То ти ще в розквіті сил,-засміялася Спляча.
-В розквіті в розквіті,ми тут всі в розквіті,але ніхто на той розквіт не купляється,-промимрила Білосніжка,-навіть на сайті знайомства написали, що гідної кандидатури на даний час немає,а мій принц іде аж з Антарктиди і два його північні олені поздихали по дорозі,-засмутилася Білосніжка.
-А мій взагалі полетів десь на Марс, ото вже кілька років не повертається,-заскімлила Аріель.
-Ну в тебе хоч рибка Немо є .Теж гідний кандидат,-мовила Дракулора.
-Дочечки мої,дівчатонька коли ж я вже на ваше весілля попаду,бо давно їжі на халяву не було,-проспівала баба Марися,- О,знаю я познайомлю вас зі своїм племінником
-Тим,що віпустив собі бороду до землі,-запитала Аріель.
-Ні ,то інший.
-Сподіваюсь ,не король Артур,бо он вже Попелюшка вічно страждає,-промимрила Спляча Красуня,а коли всі здивовано на неї глянули,вона зробила вигляд ,що спить.
-Ага,от за ким король Артур сохнув всі ті тижні,-усміхнулась Мелюзина,а Спляча скривилась так наче з'їла гострий мексиканський перець.
І ось двері розчахнулися і сліпучий промінь осяв хлопця,що наче світився.
-Оооо як швидко працює твоя пошта,-обізвалася Білосніжка,-Він справжній,-і повалилася на підлогу.
-Ті ні ,це Едвард ,я знаю, я відчуваю це,-скрикнула Дракулора і повалилася на Білосніжку
-А чим вона відчуває?-запитала Мелюзина.
-Напевно нирками,-припустила Аріель
-Ні, це геномодифікований світлячок,-налякано скрикнула Спляча,-а в фільмі він попереджав що прийде по мене і він прийшов.
-Я без ГМО і взагалі я Прекрасний принц,-мовив хлопець і усміхнувся так білосніжно,що Мелюзина надягнула сонячні окуляри і вдала, що засмагає під сонцем,але вона побачила всю правду.Принц був зовсім не такий прекрасний, яким би мав бути,а їхав він не на коні,а на старенькому ослі.Він підняв свій меч,щоб виглядати бравим воїном,але той відразу ж звалився йому на ногу.Принц немічно застрибав на одній нозі наче вибивав чечітку.
-От довбаний меч,завжди падає мені на праву ногу,-завив Прекрасний.
Вовк почув знайоме виття і також приєднався до цього соло і вони завили дуетом.Принцеси захоплено плескали,а баба Марися хиталася в такт музиці.Після виступу принцеси з палицями накинулись на принца.Бідолаха ледь врятував свого осла.
-Забирайся геть шахраю.То мав бути Едвард,-закричала Дракулора
-Е..е.. ні то мав бути мій Джек Доусон,-прошипіла Білосніжка.
І лише одна Спляча полегшено зітхнула.
-Добре, що то був не геномодифікований світлячок
-Зате він був чудовим солістом,-захоплено промимрив Вовк.
-Я б його взяла замість гнома і повісила на стіну,-розчаровано мовила Аріель.Так розчаровано вона не говорила уже давно.
Посидівши ще годинку у компанії розлючених принцес,вона схопила першого ліпшого гнома і потягла до своєї халупи.Тепер на її стіні була повна колекція,проте на цьому вона не зупинилася і продовжила збирати колекцію гномих,а вони були ще рідкісніші.Їх було дістати просто неможливо,але у Аріель були свої зв’язки. Отакі сірі будні наших принцес,можливо не такі вже й сірі.

Автори: Костюк Лілія і Томків Марта 

Світло і темрява

Вечір розлігся містом.Мов пелена,він поглинув собою звуки,рух і усе живе.На мить запанував суцільний морок,а за тим почало з'являтися світло:то тут,то там,у віконницях,ліхтариках.Ніхто не дає темряві заполонити нас цілком.
А потім почулися голоси.Люди вийшли на свої затишні веранди,всілися у крісла-гойдалки та й почали шепотітися про се,про те,і цей шепіт сповнив вулицю музикою.Він зливався з тихим свистом вітру і утворював гармонію.Гармонію міста,гармонію в людських душах,гармонію ночі.Бо,насправді,мине ще трохи часу і темрява таки заполонить собою місто,але ненадовго,бо потім буде світанок і ця одвічна боротьба світла і темряви пануватиме завжди.Та й в цьому,погодьтесь,є якийсь шарм)

© Марта Томків

Сьогодні дощ просто шаленів,заливаючи своїми потоками автомобілі,людей,які ще не встигли забігти у безпечний закуток.Його чомусь боялись всі,а може від того він і шаленів.Від безмежної одинокості.


Автор:Марта Томків

Пам'ятай, що надія - хороша річ, можливо, навіть краща з усіх. Вона не помирає.

Стівен Кінг, "Втеча з Шоушенка"

- Ти ніколи не думаєш, що останній раз - це останній раз. Ти думаєш, що буде ще шанс. Ти думаєш, що у тебе є вічність, але це не так.

Коли серце розбивається...

А знаєш коли серце розбивається на дрібні кусочки? Коли тобі хтось дає надію, яка урешті - решт виявляється марною, коли хтось прив'язує тебе до себе, а потім, не попрощавшись, зникає. А ти не розумієш, що ж сталося, чому так трапляється? Але усім байдуже на те, що ти відчуваєш, за що хвилюєшся, чи про що мрієш; усі навчились пропускати прості і щирі співчуття, нікого в серце не впускати, заткнувши вуха навушниками і вдягнувши на очі окуляри. І тоді серце поступово перетворюється на крижинку, не здатну на любов і співчуття. Пізніше воно розбивається на багато кусочків льоду і тоді потрібен хтось, хто зігріє, хтось, хто поверне втрачену надію, або повернеться той, хто пішов, так і не попрощавшись...

Автор: Лілія Костюк

Одне я знаю - метелики нічим не зайняті. Вони тільки літають під сонцем і радіють. Вам ніколи не доводилось говорити про це з метеликами?
Т. Драйзер "Геній"

У дитинстві небо було набагато ближче. Тому я і люблю дощ - він приносить з собою його запах. (Сад Слів)

І розкажім собі обіймами
про тишу над оболонями,
хай зорі падають невпіймані,
минаючи твої долоні.
(Г. Чубай)
            

   

У чому сенс життя?

У чому сенс життя? Таке банальне, але водночас глибоке питання. Кожен хоча б раз в житті задумувався, для чого ми живем і взагалі, що такого в житті ми повинні зробити, аби вважати, що гідно його прожили. Кожна людина, зазвичай вбачає сенс у чомусь дорогому для неї, скажімо у сім`ї, дехто в кар`єрі, інші в грошах. Ми живемо, працюємо, вчимося, закохуємось, одружуємось, виховуємо дітей, внуків, помираємо. Але все це не відповідає на головне питання6 «Для чого?». Адже життя без сенсу-це існування. А існування- не життя. Воно ж, по суті ,частинка чогось набагато

більшого. Це ,скажімо, перший етап, який визначає, яку вічність ти заслуговуєш.

Реалії нашого сьогодення такі: ми йдемо по вулиці, нічого не помічаємо. Ми ті,із сотень тисяч інших, які ходять вулицями по всьому світі. Живемо, але існуємо. І наше існування хвилюють тільки наші проблеми. Ми рахуємо гроші, запихаємо їх у кишені та гаманці, але проходячи повз іншу людину, яка сидить із простягнутою рукою, вдаємо, що наші кишені порожні, розводимо руками. Нам так важливий зовнішній вигляд, що ми використовуємо шалені гроші на те, щоб доглядати за ним, але ніхто не хоче відкрити свого серця аби прикрасити свою душу. Ми йдемо, спішимо, ми сіра маса. І настане день, останній день, і виявиться, що ми жили так, наче нас у світі ніколи й не було. Люди так рідко про таке задумуються. І, насправді, це дуже погано. Адже сенс нашого життя в тому, аби ми усвідомили, хто ми такі і намагалися кожного дня удосконалювати себе. Не зовнішньо, не за допомогою грошей чи розваг, а духовно. Бо те, що ми маємо зараз-найцінніше із усього, що ми коли небудь мали. Наше життя-дарунок і безглуздо витрачати його на те, що тільки зіпсує його. Гадаю, ми всі повинні задуматись над цим, адже те, як ми розпоряджаємось своїм життям зараз, значитиме, те, що ми матимемо в результаті.

Автор: Марта Томків

Історії,які зігрівають серце

      Кожному з нас часто буває сумно чи тяжко на душі. Бувають дні, коли людина зовсім не почувається щасливою. Особисто мені в такі дні допомагають «Короткі історії для душі» Бруно Ферреро. В них сховано стільки доброти і любові,що читаючи їх -хочеться жити,вони надихають людей і вселяють у серце надію. Сам автор Дон Бруно Ферреро — католицький священник-монах, який належить до Салезіанської Конґреґації. Бруно Ферреро народився в Італії, в Вілларбассе — недалеко Турину, де закінчив салезіанську семінарію і став священником. Вивчав філософію, теологію, психологію. Він написав декілька книг на тему сім`ї та виховання дітей, а також книги для зовсім маленьких дітей.
      Але, напевне,найвідомішими його працями є серія книжок «Короткі історії для душі».Історії насправді цікаві для будь якого віку,бо в них є частинка щастя.Кожна з коротеньких притч наче запалює  невеличку свічечку,яка здатна розтопити будь який лід.Ці книжечки  мусять прочитати всі,хто бажає зігрітися.

Дитинство