Цей рік минув так раптово, як і почався. А що собою являє новий рік, якась невидима межа між часом, після якої чомусь здається, що буде краще, здається, що раптом зникнуть всі негаразди, всі тривоги підуть у небуття. А ще - це нова цифра в календарі, така ж незначна, які теж були до неї. Хтось не хоче відпускати минулий рік, але зрештою, всі проблеми можна залишити там, вже у пройдешньому. А хтось тільки і прагне нового року, щоб почати все спочатку, проте, в кінці-кінців, забуває про свою обіцянку. Але наступний рік прийде і без твоєї згоди, якоюсь непомітною примарою і тобі лише залишається перегорнути чергову сторінку календаря...
 © Лілія

Що робити, коли нема що робити або Зима і як її пережити)

       Нарешті і в мене прийшло натхнення і час щось написати, адже такий час як зараз, просто не може минати без сліду. Насправді, я дуже хочу написати щось різдвяне- історію, оповідання або ж казку, але це пізніше. Зараз в мене тема трохи серйозніша. Майже у кожного зараз канікули, якщо не канікули- то принаймні вихідні точно будуть і дуже часто доводиться сидіти вдома, бо, насправді, незнаєш, що можна робити взимку. Ніби і не вийдеш гуляти на цілий день, не можеш поїхати на озеро чи довго сидіти в парку, бо холодно, як не як, але все таки зима має і свої переваги.

1. Сніг
      Сніг це взагалі таке чудове явище, майже всі його дуже люблять. І звичайно ж зі снігом можна придумати багато крутих ігор і занять. Вік зовсім не грає ролі. Можна пограти у сніжки, влаштувати снігову баталію, ліпити сніговика. Особисто мені, подобається ліпити з снігу не стандартних сніговиків, а щось інше, що прийде на думку, різні скульптури, замки- фантазія тут грає найбільшу роль. Одним словом- сніг це дуже круто.

2. Ковзанка
       Тут говорити можна багато, але в двох словах. Зима це єдиний час, коли відкривають ковзанки. Упустимо те, що є ковзанки і влітку, але це трохи не та атмосфера. Я просто обожнюю кататись на ковзанах. В дитинстві я дуже- дуже хотіла бути фігуристкою. То ж це така маленька мрія дитинства. Коли катаєшся на ковзанах відчуваєш у собі стільки енергії і це, насправді, дуже класно. І до речі, багато хто не хоче кататися на ковзанах, бо ще ніколи не пробував, але це зовсім не страшно. Навпаки, спробувавши один раз, захочеться набагато більше. Ну і звичайно, це чудово проведений час.

3. Посиденьки з друзями
       Ну, тут взагалі можна писати і писати, але думаю ви й самі знаєте, як чудово проводити час з друзями. В такий новорічно- різдвяний час можна збиратися у когось вдома, купити багато солодкого і всякої всячини ( обов'язково мандаринки), включити різдв'яний фільм і  насолоджуватися часом.

4. Прогулянки  святковим містом
       Якщо ви живете у великих містах, або ж не зовсім великих, дуже гарно спостерігати за тим, як місто змінює своє повсякденне убрання на святкове. Мені дуже пощастило. Я живу у чудовому місті, яке у такий святковий час стає просто казковим. Особливо ввечері, коли запалюють тисячі вогників: на деревах, будинках, у вікнах, і всюди такий запах- запах шоколаду і чогось такого дуже святково- солодкого.

5. Прикрашання домівки до свят
      Одне з моїх улюблених занять. Жаль, що воно закінчується так скоро, але все ж. Треба запастись гірляндами, ялинковими іграшками, дощиками, і всіма- всіма прикрасами, які тільки маєте і дати волю своїй уяві, щоб перетворити свй дім на гарненьку хатину, як ото буває в голівудських фільмах.

6. Піти на шопінг
       І купити собі білі в'язані рукавички. Теплі обов'язково. І шарф, і шапку)


7. Прослухати всі пісні, присвячені Різдву і Новому року.
       Повірте, це займе дуже багато часу і ви все одно всього не прослухаєте, але можна спробувати, адже немає нічого неможливого.


8. Зайнятися активним відпочинком
       Зимою це можуть бути лижі, сноуборд, навіть санки. Головне, щоб ви не забували, що зима це не привід сидіти вдома і чекати літа. Кожна пора року має свої переваги.

9. Читати книги
      Зимою приємно читати книги. Якісь тематичні або ж не зовсім. В кінці грудня можан почитати " Різдвяну історію" Чарльза Діккенса або ж "Кульбабове вино", так, щоб згадати про літо.

      Незнаю чи те, що я написала якось допоможе вам, але сподіваюсь, що ваша зима буде хорошою і  радісною. Так, щоб, коли вона закінчиться, ви згадували про неї лише з теплом у серці і чекали наступної зими.

© Марта

Невже буде так кожний раз?
Не будеш бачити і чути,
А може тільки певний час,
Скажи, ну як з тобою бути?
© Лілія

А зорі що? Вони падають і падають, можливо, щоб бути ближче до когось, але не долітають до Землі, губляться у цьому безмежному просторі. Про це знає тільки ніч і ніколи не поділиться цим секретом.
© Лілія

Коли справи йдуть не дуже добре, я все одно кажу, що добре, адже якщо подумати, то все могло бути б набагато гірше. Не можна казати "та куди вже гірше", повірте, ще є куди...
© Лілія

Але, врешті, занепокоєння, біль і тривога проходять. Ти знову живеш, так як і жив, все воно рано чи пізно проходить. Нічого не залишається з нами на завжди.
© Лілія

Чогось завжди хочеться думати, що люди не такі, які є насправді... Тобі уявляється, що всі вони щирі, відкриті, але насправді це не так. Люди корисливі, вони завжди хочуть щось в замін, не приймають твоєї щирості, відвертості або ж тільки роблять вигляд, що приймають. У всякому разі їм щось від тебе потрібно. Але що ти можеш дати взамін? Твоя щирість, дитячість нікого не цікавить, саме тому ти так любиш самотність. Просто боїшся розчаруватися зайвий раз, замикаєшся в собі і думаєш, що більше нікого не підпустиш до себе, але дивним чином забуваєш про це і відкриваєш душу знову. Але це довго не триває, проходить певний час і ти знову замикаєшся і боїшся, що цього разу назавжди.
©Лілія

Бувають дні, коли ви обсолютно щасливі не з того, що маєте вдосталь грошей чи розваг, чи, що у вашому житті все йде добре, а просто тому, що це життя у вас є і що цей день, цю мить ви може пережити. Таке щастя насправді щире і таким має бути кожен день!

Холод замітає наші душі,

Розсипаються кришталями надії,

Падають дощі, як недостиглі груші           

Й серце сонно рветься у бездії.

Золотом розсипалася осінь,

Смуток залишився у провулку.

Тут пустила туга довгий корінь

І кричить благаючи рятунку.

Все таке замучене й розбите,

Люди смутно повзають містами,

Наче сонце й радість для них вбите

І не бачили вони їх вже роками.

Все робота, дім і знову втома,

Знов ниряєм в паперовий трепіт.

Осінь ця знайома й несвідома.

Мовчазна, лиш спромоглась на шепіт.

© Марта 

-Правда рідко буває приємною.
- Чому ж це?
-Бо в ній є слова: захворіла, втратила, померла.
- Але є і слова: виздоровіла, буде жити, кохаю. Правда дозволяє нам спокійно жити і відчувати впевненість в тому, що світ живий і його не переможе зло.
© Марта

Отак сидиш, дивишся у вікно і хочеться зупинити час, хочеться щось робити, робити те, що подобається, хочеться вихідних, хочеться свята)

Історія і Львів

Я дуже люблю історію,  напевне ще з дитинства. Це було щось таке, чого мені завжди було мало, я хотіла знати більше. Всі казали, що, напевне, коли виросту, я буду істориком, але історія все таки це не було цілком те, чому б я хотіла присвятити життя. Гм.. історія- щось на зразок хоббі. Я любила читати про те, що було колись, мене це дуже захоплювало. Хоча минуле хвилювало мене набагато менше ніж реальність. Загалом я довго не знала, що ж робити з цим хоббі і куди його можна застосувати.
Сталося так, що я народилася у Львові - місті левів, кави і дощу, але всі це і так прекрасно знають. Здавалося він би мав стати для мене вже буденністю, оскільки я живу тут все своє, хоч недовге, життя, але Львів завжди дивував мене чимось новим- деталями. Не те, що лежить на поверхні, не те, що бачать всі, а те, що видно тільки тим, хто хоче це побачити. Я багато читала про Львів. в мене навіть утворилася така собі маленька тематична бібліотека. Зрештою, я йшла і бачила  Львів у всій його величі з усіма надбаннями минулих століть.
 Насправді, ми так мало знаємо про місто в якому живем, ми так мало звертаємо увагу на те, де ми ходимо і що нас оточує і на питання розказати щось про місто відповідаємо стандартною фразою " Засноване 1256 року Данилом Галицьким і назване в честь його сина Лева". А якщо підняти свій погляд вище ніж львівська бруківка, можна побачити, який чудовий витвір мистецтва- Львів, хоча й трохи модернізований. Який шедевр кожен з будинків ,яка клопітка праця заклачена в кожен малюнок, різьбу, скульптуру. Це просто щось неймовірне, коли ти уявляєш, яка це краса і якою вона була колись.
Зрештою, я вирішила попробувати себе у ролі екскурсовода нашим прекрасним містом, а що з цього вийде- побачу, коли закінчу курси. Сподіваюсь, я теж зможу передати комусь свою любов, до цього прекрасного міста.

© Марта

Ти думаєш, що місяць – це місяць? Але місяць то не місяць – це коло, в якому зібрана вся людська печаль. Там, на місяці домівка печалі. А зорі – це теж не зорі. Це маленькі дитячі надії, з яких складаються сузір’я. Виходить, коли зібрати всі сузір’я, то буде ціла галактика, тому й кажуть, що «надія помирає останньою». А виходить, що вона жива навіки, доки буде існувати наша галактика, буде існувати надія.©

Згадуєм дитинство. Мультикиии!

Кожна людина, здебільшого, молодшого покоління безумовно дитинство пов’язує не лише з гасанням на свіжому повітрі, іграми з друзями, але і з чудовими дитячими мультфільмами. Особисто я не часто, саме у глибоко дитячому віці , дивилась мультики, адже  тоді, пам’ятаю, найкращі мультфільми записували на касети і дивилися на «відіку» як ми його називали. Однак дуже часто в голову мені приходить мультфільм про робота. Пам’ятаю, цей мультик просто вразив мене до глибини душі і мені було страшенно шкода головного героя. Можливо, тому до сих пір згадую цей мультик з якоюсь особливою повагою. Довгий час я не могла згадати назви, а вводити в пошуку щось на кшталт « мультиків про робота» не давало результатів. І ось, зовсім випадково, я натрапила на цей мультик. Яке ж було моє щастя нарешті знайти і переглянути мультфільм свого дитинства « Сталевий гігант». Цікаво було порівняти себе, коли дивилась його в чотири роки і у вісімнадцять. Звичайно враження змінились, але він сподобався мені вже зовсім по-новому.

        Вже потім, коли мультики можна було переглядати ледь не цілодобово по телевізору, я звичайно ж передивилася повнісінько фільмів Волта Діснея. Чудові старенькі анімаційні фільми про принцес, дещо змінені з оригінальної казки, але скажіть, чи існує взагалі один сюжет казки? Мені здається, що тільки одної історії про Попелюшку є сотні варіацій. В одній вона говорить з мишами і вони допомагають їй шити сукню, в іншій Попелюшка взагалі два рази ходить на бал. Тому Діснеївська компанія зробила ці мультики про відомих принцес: Попелюшки, Білосніжки, Аріель та інші, дуже гарно пристосованими для дитячої аудиторії. Особливо захоплено я дивилася «Красуня і Чудовисько». Напевно цей мультик з циклу принцес мені найбільше подобається. Страшенно любила дивитися, також «Смурфики». Досить старенький, але веселий і повчальний мультфільм. Колись у мене навіть була величенька колекція смурфиків із кіндерів-сюрпризів. ( Хто ж не збирав іграшки з кіндерів- сурпризів)

      Можливо буду банальною, але обожнюю «Шрека». Здавалося, як можна знімати мультфільм про людожера для дітей. Але, насправді, це мила, весела і смішна історія про доброго людожера, якого людожером назвати навіть не можна. Обожнюю музику з цього мультфільму. Все так круто зроблено, що кожен, хто бачив Шрека, а я впевнена, що майже усі дивились, просто не може залишитися байдужим. Об’єднаю в одне чудові Діснеївські мультфільми «Рапунцель» і «Крижане серце».Це вже сучасні мультфільми, але поряд із тими, які зараз виходять на екрани - вони одні з найкращих. Можу додати також до переліку «Супер шістка», який, якби не сестра я й не мала натхнення подивитися. Крім того, новенький мультфільм « Посіпаки». Просто весела історія смішненьких жовтих істот.

Окремо хочу написати про « Грінч краде Різдво».Взагалі вперше почула про цей мультфільм з фільму « Сам у дома» і вирішила переглянути. В холодний зимовий вечір його сприймаєш особливо гарно. Мультфільм дуже старий,  і недовгий. Тому раджу переглянути.

       

Взагалі, багато хто вважає, що виріс з часу, коли можна дивитись мультики, але насправді це не так. В час, коли ми так переймаємось своєю дорослістю, роботою, різними турботами і проблемами, крихітка дитячості дарує нам відпочинок і приємні згадки. А хто може відмовитися від приємних згадок)

© Марта

А що саме являє собою щастя? Для кожного воно своє. Комусь треба купу грошей, але гроші рано чи пізно закінчуються, тому не думаю, що щастя в грошах, сьогодні є – завтра нема. А може комусь у великому будинку, але ось раптом і потрібно переїхати, а комусь для щастя вистачає шоколаду. О, це справжнє щастя. Хоча, щастя – це поняття відносне і для кожного різне. Не можна дати остаточного визначення, так само, як не можна дати остаточного визначення вітру, прилітає коли заманеться, потріпає крони дерев, розгойдає гойдалку і, мов той злодій втікає і де його домівка невідомо нікому, немов той знайда, тиняється по всьому світі і нема йому спокою.©

Що робити з осіннім смутком?

Осінь шепотіла забуті пісні, холодила душу крижаними вітрами і чекала забуття. Вона літала містами, ходила вулицями, мов дівчина, закутана в осінній плащик, шелестіла листками старої забутої книги, яка давно припала пилом. В цьому була вся осінь. У листі, яке сипалося з дерев, у кожній краплі дощу, який заливав вікна будинків і невпинно продовжував падати. Осінню зовсім не вистарчає тепла. Це вже ніби не літо з його природнім теплом, але і не зима з душевним теплом. Це щось таке посередньо незрозуміле. Для мене осінь минає, як проміжний період між літом і зимою. Єдине, що цінне восени- час, який невпинно плине. А мені здається, восени він тягнеться найдовше і я встигаю зробити найбільше. Ось, що мені справді подобається осінню. А втім, не пора року повинна подобатись нам чи ні, ми самі робимо цю пору прекрасною. Скажімо, влітку можна подорожувати, але що заважає нам подорожувати восени. Багато людей скажуть – погода, холодно. Але ,насправді, кожна пора по-особливому прикрашає міста, гори, чи інші місця. Влітку можна гуляти з друзями, веселитися, але те саме можна робити і восени. А ще і цю пору добре мріяти, будувати плани і вивчати щось нове. Робити те, що дозволить нам забути про погану погоду і поганий настрій, який часто переслідує нас саме восени. Тому треба жити так, щоб жодні пори року не змушували нас почуватися сумними, адже у всьому можна знайти щось хороше, якщо добре шукати.
© Марта

Чи знаєте ви,як прекрасно танцювати під дощем?
Танцювати так, ніби тебе ніхто не бачить, веселитися від душі, сміятися, ловити дощові краплі в долоні, скакати по калюжах, імпровізувати. Тоді відчуваєш себе вільним, як птах, який в ту ж мить може здійняти крила, відчуваєш себе найщасливішою людиною у світі.Життя коротке, тому треба переживати кожну хвилину щастя,треба танцювати під дощем!
Марта Томків

Я знав, що земля кругла, але все одно думав, що десь є край і боявся, що можна випасти.

Світ великий, але дружба ще більша, ніж світ.

А все залежить від людських зіниць:
в широких відіб'ється вся епоха -
 у звужених - збіговисько дрібниць.
Л.Костенко

Дорослі дуже люблять цифри. Коли розповідаєш їм, що в тебе з'явився новий друг, вони ніколи не запитають про найголовніше. Ніколи не запитають: «А який у нього голос? В які ігри він любить грати? Чи ловить він метеликів? » Вони питають: «Скільки йому років? Скільки у нього братів? Скільки він важить? Скільки заробляє його батько? » І після цього уявляють, що дізналися людину. Коли говориш дорослим: «Я бачив гарний дім з рожевої цегли, у вікнах у нього герань, а на даху голубів», вони ніяк не можуть уявити собі цей будинок. Їм треба сказати: «Я бачив будинок на сто тисяч франків», - і тоді вони вигукують: «яка краса!»

Екзюпері "Маленький принц"

 

Знову самотність. Вона мені тепер як рідна сестра, завжди поруч де б я не знаходилася. А й справді, хто самотній, той ніколи не буде покинутий. Вона ходить за мною, наче власна тінь, не покидаючи мене ні на мить, не дозволяючи зробити хоча б крок без неї. Напевно, я занадто відірвалася від реальності і вже не помічаю тієї межі, що відділяє ілюзію від реального світу. Я заблукала там, вдвох зі своєю самотністю і здається, що не знайду дороги назад. Залишайся, ти ж бо мене ніколи не покидала. ©

Він носить з собою зірки в кишені, бо знає, що вона боїться темряви. Всякий раз,коли печаль наносить їй свої візити, він малює галактику на тильній стороні її долоні.

Люди щасливі не пишуть віршів,
І губи до крові вони не кусають.
Люди щасливі не плачуть від снів,
І вечорами одні не гуляють...

На жаль в мені немає моря

І очі не блакитно-голубі

І біля ніг не падає зоря ,

Вона горить незгасним полум’ям в тобі.

Не вмію я пісні складати,

Чи щось писати на папері

Лиш можу камені згори кидати

І стукати в твої закриті двері.

 © Лілія Костюк

Принцеси Діснею на новий лад

В темному-темному лісі жила дівчина. Вона сама була низенька,на вроду гарненька,зелене болотяне волосся спадало аж до пояса,а в очах можна було потонути, як в болоті. Ніхто і не здогадувався,що під цим гримом ховається сама володарка морів Аріель Нептунівна. ЇЇ батько нещодавно написав заповіт, згідно з яким вона отримувала у спадок десять українських гривень. А що купити за десять гривень? Ну, хіба поторгуватися на ринку, щоб купити останнього гнома до своєї колекції. Коли був сезон полювання на гномів Аріель і її побратим по зброї Робін Гуд вирушали в далекі краї аби виловлювати гномів. То ж убравшись у сукенку з червоної луски якоїсь вже давно здохлої риби, вона пішла довгою стежкою до своєї давньої подруги Білосніжки, яка славилась контрабандним ввезенням на територію лісу справжніх гірських гномів. Аріель витягнула свій океаномобільник, на заставці з улюбленим кумиром русалом Ромеро, і набрала Білосніжку.Спрешу в телефоні довго грала пісня «Ловили гномів,ловили»,а тоді автовідповідач заговорив:
-Доброго лісового дня! Вас вітає Білосніжка. Абонент дуже засмучений,бо дивиться Титанік.

Якщо ви зла матчуха натисніть один,лісова міліція-натисніть два,потенційний покупець-натисніть три.
Аріель розчаровано відключила телефон.

-Ну що за несправедливість.Знову вона той Титанік дивиться.Хотіла б я побачити її обличчя, коли б довелося той корабель на дно тягнути як мої сестри робили.
Раптом з дерева зіскочив хлопець у зелених шатах,лук загразливо колихався на плечі.
-Хто тут щось про несправедливість казав?
-Це я Робіне,Аріель,-нагадала про себе дівчина.
Він здивовано поглянув на принцесу і зронив:
-Хто ти таємнича незнайомко?
Твій образ бачив я ввісні,
Ми разом у похід ходили,
У сні втікала ти щосили.
-Що дах поїхав тобі?-запитала Аріель,-Ти що мене не пам’ятаєш?
-Та щоб я дружив з якоюсь русалкою.За таку нерозважливість я прямо зараз зістрибну зі скелі в море.
-Вважай не втопися,-попередила Аріель.
-Я водонепроникний,-обізвався Робін.
-І дуже тупий-додала Аріель.
Робін не почув її і пішов до скелі.
-Вдалого польоту,-побажала принцеса,-Передавай привіт сестрам.
Робін побрів до краю,а Аріель продовжила свою мандрівку.Вона думала про Робіна і про п’ять мавп ,яких він приручив,що ж з ними тепер буде,а ще вона пригадувала які гарні подарунки він дарував їй на день Валентина.То кісточку у формі серця,то справжнє серце ще живе.Та найкраще було,коли Робін подарував їй халупу своєї бабуні.Вона вже розвалювалася,вікна повибивані давно стояли,двері з діркою посередині.Кажуть тут жила колись Попелюшка і її привид ще й досі блукає кімнатами кличучи короля Артура ,що так і не зводив її в Макдональдс.Та Аріель не тільки не боялася,вона відкрила свій бізнес.Тепер зробила з тої халупи кімнату жахів і водить туристі за гроші.Звідти ніхто не повертається,але одному вдалося.Він стверджував,що бачив там не тільки Попелюшку,але й Самару,яка кликала його до себе на чай.Так в роздумах вона дойшла до Білосніжки.З хати вили та завивали,плакали та ридали.Аріель взяла вила тай ввірвалася до хати з вигуками:
-Кого бють,кого грабують.Може потрібна моя допомога?
Там сиділо все братство самотніх жінок:Білосніжка,Спляча,Дракулора-дочка Дракули,медуза-дівчина Мелюзина,баба Марися з сусіднього лісу і чомусь сірий вовк вбраний, як репер.Бідолашна Білосніжка стражденно кинулась в обійми Аріель.
-Ну чому він помер,цей Джек Доусон.А я вмовляла його не сідати на той Титанік,та ні він за Розою побіг.А я ж пропонувала йому познайомитись зі мною ближче по скапу.
-Це той клоун Джек,який моїх сестер на дні морському розважає,-запитала Аріель.
-Він не клоун,-скрикнула Білосніжка.
-Ну гаразд,-вдавано закотила очі Аріель,-Здохлячок,Слимачок,-покликала вона когось і за мить з'явилися дві здоровенні рибини.
-Так наша королево, -Принеси мені реєстраційну книжку Джеків які потонули у нашому морі-попросила Аріель і вони вручили їй у руки товстенну книгу.
Білосніжка схилилася над нею,-Художника шукай.
-Чекай не поспішай.Так-так цей сантехнік,цей водолаз, мусорщик ,ага є художник.Ну люба чекай доставки в найближчі кілька днів,-усміхнулася Аріель.

-Наша морська пошта найкраща в світі.Доставить усе найшвидше і в найкращому вигляді.З вами були Здохлячок і Слимачок.До нових зустрічей,-прорекламувалися рибини і щезли.

Настав час стражденно плакати Дракулорі.
-Ну чому я не вампір?
-Ти вампір,-відповів вовк.
-Оххх ті Едварди і Джейкоби такі красунчики .Може ти мені хоч когось приведеш,-попросила Дракулора.
-Вибач,але вони в нашому морі не тонули.Там зараз тільки з вільних вакансій рибка Немо і Робін Гуд,-серйозно відповіла Аріель.
-Ну хоч скажи де вони тусуються?
-Танці для тих кому за сто дев’яносто,-відповіла Аріель.
-Ойой я вже застара,-поскаржилась Дракулора.
-А скільки тобі,-запитала Мелюзина.
-Та вже Двісті п'ятдесять.
-То ти ще в розквіті сил,-засміялася Спляча.
-В розквіті в розквіті,ми тут всі в розквіті,але ніхто на той розквіт не купляється,-промимрила Білосніжка,-навіть на сайті знайомства написали, що гідної кандидатури на даний час немає,а мій принц іде аж з Антарктиди і два його північні олені поздихали по дорозі,-засмутилася Білосніжка.
-А мій взагалі полетів десь на Марс, ото вже кілька років не повертається,-заскімлила Аріель.
-Ну в тебе хоч рибка Немо є .Теж гідний кандидат,-мовила Дракулора.
-Дочечки мої,дівчатонька коли ж я вже на ваше весілля попаду,бо давно їжі на халяву не було,-проспівала баба Марися,- О,знаю я познайомлю вас зі своїм племінником
-Тим,що віпустив собі бороду до землі,-запитала Аріель.
-Ні ,то інший.
-Сподіваюсь ,не король Артур,бо он вже Попелюшка вічно страждає,-промимрила Спляча Красуня,а коли всі здивовано на неї глянули,вона зробила вигляд ,що спить.
-Ага,от за ким король Артур сохнув всі ті тижні,-усміхнулась Мелюзина,а Спляча скривилась так наче з'їла гострий мексиканський перець.
І ось двері розчахнулися і сліпучий промінь осяв хлопця,що наче світився.
-Оооо як швидко працює твоя пошта,-обізвалася Білосніжка,-Він справжній,-і повалилася на підлогу.
-Ті ні ,це Едвард ,я знаю, я відчуваю це,-скрикнула Дракулора і повалилася на Білосніжку
-А чим вона відчуває?-запитала Мелюзина.
-Напевно нирками,-припустила Аріель
-Ні, це геномодифікований світлячок,-налякано скрикнула Спляча,-а в фільмі він попереджав що прийде по мене і він прийшов.
-Я без ГМО і взагалі я Прекрасний принц,-мовив хлопець і усміхнувся так білосніжно,що Мелюзина надягнула сонячні окуляри і вдала, що засмагає під сонцем,але вона побачила всю правду.Принц був зовсім не такий прекрасний, яким би мав бути,а їхав він не на коні,а на старенькому ослі.Він підняв свій меч,щоб виглядати бравим воїном,але той відразу ж звалився йому на ногу.Принц немічно застрибав на одній нозі наче вибивав чечітку.
-От довбаний меч,завжди падає мені на праву ногу,-завив Прекрасний.
Вовк почув знайоме виття і також приєднався до цього соло і вони завили дуетом.Принцеси захоплено плескали,а баба Марися хиталася в такт музиці.Після виступу принцеси з палицями накинулись на принца.Бідолаха ледь врятував свого осла.
-Забирайся геть шахраю.То мав бути Едвард,-закричала Дракулора
-Е..е.. ні то мав бути мій Джек Доусон,-прошипіла Білосніжка.
І лише одна Спляча полегшено зітхнула.
-Добре, що то був не геномодифікований світлячок
-Зате він був чудовим солістом,-захоплено промимрив Вовк.
-Я б його взяла замість гнома і повісила на стіну,-розчаровано мовила Аріель.Так розчаровано вона не говорила уже давно.
Посидівши ще годинку у компанії розлючених принцес,вона схопила першого ліпшого гнома і потягла до своєї халупи.Тепер на її стіні була повна колекція,проте на цьому вона не зупинилася і продовжила збирати колекцію гномих,а вони були ще рідкісніші.Їх було дістати просто неможливо,але у Аріель були свої зв’язки. Отакі сірі будні наших принцес,можливо не такі вже й сірі.

Автори: Костюк Лілія і Томків Марта