А тим часом подорож продовжується у Відні. Треба написати щось, а то враження вже будуть не в таких яскравих фарбах... але хіба таке забудеш? Хіба спогади про таке місто можуть тьмяніти, а чи втрачати колір? Відень зі своїми палацами і статуями захоплює тебе своїми масштабами, красою і неповторністю, своєю, не побоюсь використати це слово - величчю.
Хочеться пройтися по палацу і перейняти ті відчуття, що були у Сісі, побачити те, що в ту мить побачила вона.
...а чи уявити себе на площі серед натовпу в той час, коли Гітлер виголошував промову, від того стає трішки не по собі, "декілька мурашок пробігають за спиною". Або ж випити філіжанку кави у тому ж кафе, де Зигмунд Фрейд писав свої "трактати". Але це історія, й інколи вона здатна викликати такі почуття. А щодо літньої резиденції Габсбургів, то не знаю скільки часу потрібно, щоб її обійти. Хотілося б гуляти там і гуляти, вдивлятися в скульптури, фонтани, які там вражають своїми габаритами, хочеться декілька разів пройти під арками троянд... але, здається, що цього часу ніколи не буде достатньо для всього чого тобі хочеться. А тим часом місто відвідує ніч і приходиться сказати - до нової зустрічі...
© Лілія
Немає коментарів:
Дописати коментар