Про війну

    Іноді буває щось дуже сильно надихає, а буває надихають самі тести, які знаходиш десь глибоко у шафі. От і сьогодні я вирішила зробити день старих текстів, і знайшла справді непогані уривки, які писала ще дуже давно або навіть нещодавно, і вже забула про них. Тож викладаю уривок, який писала мабуть до оповідання, статті чи може книжки.

    Наша країна, себто люди  жили минулим, яке повернути уже нікому не було під силу. Тим минулим, де залишилася їхня молодість, дитинство, місця, де вони бували і люди, які більше ніколи не повернуться.Так завжди буває після війни. Коли твій свій руйнують і він згорає у тебе на очах, на душі залишається якась глибока рана і усвідомлення того, що частина життя втрачена. Тривожні думки, а що було б якби війни не було і марення про те, яким би мало бути життя насправді, пригнічувало і назавжди забрало у цих людей здатність тверезо мислити. Ми незмірно багато втрачаєм своїми прагненнями мати все. Адже всі хочуть мати всього вдосталь а то й надміру, щоб все було ідеально, ті, хто розпалює війну і ті, хто мають до неї найменше відношення. Одні хочуть великої ідеальної держави, а для цього треба території, так починається війна. А інші хочуть просто свого міні ідеального життя в своєму будинку в оточені дітей. Але завжди, в будь якому випадку страждають ті інші. Бо в ім'я знову ж таки ідеалів, але вже державного значення їдуть воювати за ті нові землі, твердо переконані, що це споконвіку їхня територія і гинуть або ж зовсім розчаровуються в ідеалах. Навіть коли життя знову повертається у повсякденне русло- минуле ніколи не повертається, не повертається і та свідомість, яка не була ще обтяжена війною і шокована тим, що на ній відбувається. Так помирає ціла епоха, аж до нових поколінь, які не пам'ятатимуть, що таке війна, але в новій епосі вона все одно знаходить своє місце, бо де б ми не були, але десь у світі, навіть за сотні тисяч кілометрів хтось оголошує війну, а хтось лише шукає привід для того, аби її почати. Це невідворотно, як і наша думка про те, що це погано. Але попри те нам слід пам'ятати, що жодна війна не починається задля досягнення ідеалів, для тих, хто її починає вона завжди має жахливі цілі. Від цього на жаль не уберегтися і кожен з нас безсумнівно не заслуговує на таку долю, але якщо таке вже сталося- треба це гідно прийняти і запам'ятати, що нічого нема такого важливого як рідна земля і родина і лише за це треба воювати, бо втрати землю- одаче, що померти. І нехай минуле руйнується, нехай все кане в забуття, але якщо ми втратимо те, що маєм,  то ніяке минуле нам буде зневажливе. Нічого вже не буде важливо.
 © Марта