Усе, що ми бачимо, робим і мрієм

Лишається з нами до самої смерті.

Ми часто від згадок тих важко хворієм,

В листах шукаючи літери стерті.

Та можна словами багато казати,

Вони ж як і вітер-сказав і летять,

А час- він один і не треба чекати,

Що крила приховані поки тремтять.

А крила ми маєм- і нам би летіти,

Чекати моменту і ніжно любить.

Багато такого, що варто хотіти,

А мало такого, що можна зробить.

Стрічати світанки на березі моря,

Ловити проміння на закутках вій,

І знати, що ми не зустрінемо горя

На довгій життєвій дорозі своїй.

Узяти валізу і сісти на потяг

У місто, в яке вже давно так хотів.

Не брати нічого, лише взяти одяг,

Якби лиш надія- давно б полетів.

Коритись вершинам, шукати маршрути,

Нове щось робити, чого не чекав.

Не мати обмежень і просто десь бути,

Цей світ лиш для тебе в красі розцвітав.

Є стільки всього, чого  ми не зробили,

Є стільки пісень, що в комоді лежать,

Є стільки людей, яких ми не любили,

І стільки людей, що від цього біжать.

© Марта