Знову самотність. Вона мені тепер як рідна сестра, завжди поруч де б я не знаходилася. А й справді, хто самотній, той ніколи не буде покинутий. Вона ходить за мною, наче власна тінь, не покидаючи мене ні на мить, не дозволяючи зробити хоча б крок без неї. Напевно, я занадто відірвалася від реальності і вже не помічаю тієї межі, що відділяє ілюзію від реального світу. Я заблукала там, вдвох зі своєю самотністю і здається, що не знайду дороги назад. Залишайся, ти ж бо мене ніколи не покидала. ©

Він носить з собою зірки в кишені, бо знає, що вона боїться темряви. Всякий раз,коли печаль наносить їй свої візити, він малює галактику на тильній стороні її долоні.

Люди щасливі не пишуть віршів,
І губи до крові вони не кусають.
Люди щасливі не плачуть від снів,
І вечорами одні не гуляють...

На жаль в мені немає моря

І очі не блакитно-голубі

І біля ніг не падає зоря ,

Вона горить незгасним полум’ям в тобі.

Не вмію я пісні складати,

Чи щось писати на папері

Лиш можу камені згори кидати

І стукати в твої закриті двері.

 © Лілія Костюк